Фастівщина ХІХ століття та її мешканці на малюнках Домініка П’єра Де ля Фліза

Восени 1812 року в боях біля селища Красне біля Смоленська потрапив у полон капітан медичної служби наполеонівської армії Домінік П’єр Де ля Фліз.

Незабаром він переїжджає на Україну і до завершення свого життєвого шляху, в 1861 році, працює лікарем державних маєтностей Київської губернії. Він був не тільки прекрасним хірургом, до речі, членом ряду авторитетних медичних товариств, але і спостережливим і вдумливим дослідником, творчою, духовно високорозвиненою людиною.

 Однак найбільш значним його досягненням слід визнати дев'ять рукописних альбомів, які висвітлюють різні сторони культури і побут українського народу, його господарську діяльність, спосіб життя, природу і топографію краю. Тож пропоную Вашій увазі деякі малюнки з його альбомів, які ілюструють побут і життя населених пунктів Фастівщини середини ХІХ століття (дякую за надані малюнки фастівському історику та краєзнавцю Едуарду Мондзелевському):

Бронепоїзд "Січовий стрілець", станція Фастів, грудень 1918 року

Джерело

Книга "Фастівщина. Без права на забуття"

Друзі, хочу Вам повідомити, що нещодавно вийшла друком книга Володимира Сухенка про голодомор на Фастівщині "Фастівщина. Без права на забуття".

У книзі наводяться свідчення мешканців сіл Фастівського району - очевидців цієї страшної трагедії нашого народу а також наводяться дані про померлих під час голомору 1932-1933 рр. у кожному селі Фастівського району.

Книга "Фастівщина. Без права на забуття" розрахована на широке коло читачів. Голодомор 1932-1933 років на Фастівщині, як і у всій Україні, не історична минувшина, а це незагоєна рана всенародної Скорботи і Пам'яті у наших серцях. Кожен факт, кожне свідчення людей, які нині живуть на Фастівщині й пережили голодомор, дають право зробити висновок, що це була велика трагедія.

Відлуння голодомору 1932-1933 років ще й досі виявляє свій руйнівний вплив на історичну долю нашого народу. Для ліквідації його наслідків і запобігання на майбутнє рецидивів політики, що спричинила трагедію, необхідно не тільки грунтовно осмислити, а й емоційно пережити цей страхітливий досвід. Цьому сприятиме, на переконання автора, запропонована читачам книга.

Замовити книгу можна за телефоном (095) 569-70-35 або написавши сюди.  Вартість книги - 55 грн.

Виставка інструментів наших дідів

Ми вже писали про незвичайну виставку стародавніх інструментів в магазині «Садиба» по вулиці Тараса Шевченка. Диву даєшся інколи з того, якими вигадливими були люди у час, коли до науково-технічного прогресу було ще дуже далеко. Замки і кріплення окремих з них до сих пір неможливо розгадати сучасникам. Пропонуємо ще раз передивитися фотознімки того приладдя, за допомогою якого наші діди господарювали 100, 200 і більше років тому.  Погодьтеся, не всюди нині можна знайти ті шпунтублі, котрими колись користувалися у столярній роботі покоління наших дідів і прадідів.

Римо-католицькі приходи на Фастівщині у І половині ХІХ століття

Три поділи Польщі 1772, 1793 і 1795 років призвели до того, що вона щезла з мапи світу як самостійна держава. Самі поляки називають їх «розборами польської держави». Наша Фастівщина стала повністю «російською» після другого такого «розбору», після чого у 1794 році спалахнуло велике антиросійське повстання непокірних поляків. Воно було жорстоко придушене царатом. Постання маріонеткового Царства Польського у складі Російської імперії не могло зруйнувати мрії поляків про кордони «дорозборові», через що у 1830-1831 роках вони підняли чергове масове повстання проти імперії Романових. Його також було придушено, а велику масу польських бунтівників замордовано. Багато з них опинилося у в’язницях України, а ще більше вислано на Північ та сибірські околиці імперії. Серед «неблагонадійних» опинилося багато католицьких ксьондзів і землевласників, що активно підтримували повстанців. Вони зазнали великих гонінь і реквізицій з боку царського уряду. Наприклад, за запеклий бій, що відбувся біля волинського села Михайлівка (нині Боремель) між російськими військами генерала Рідігера та польськими повстанцями генерала Дверницького у 1831 році, у власника тутешнього маєтку Франциска Чацького було конфісковано все майно і передано «до казни». Аналогічні процеси тривали і на Київщині, де підтримка «бунту» була значною. Під арешти тут попало дуже багато маєтків. Після придушення цього повстання на польських і українських землях розпочався тривалий період натиску на місцеві костели і римо-католицькі парафії, які могли стати «гніздами бунтарства». У 1843 році російський царизм остаточно розправився з католицьким духовенством на Правобережній Україні. Від звичайних жандармських переслідувань царат перейшов до одержавлення всіх церковних маєтків ксьондзів і переведення їх на утримання казни. Це «переведення» супроводжувалося у багатьох випадках скороченням штату утримання, переселення у місця некомпактного проживання польської громади, закриттям римо-католицьких парафій і перехрещуванням. Багато хто з поляків Правобережної України мусіли покинути обжиті місця і податися в еміграцію. Але більшості з них не було куди тікати і вони мусіли терпіти імперський гніт. 

Володимир Дросенко: Переп'ят і Перепетове поле повинні стати визначними туристичними об'єктами Київщини

Фастівська громада давно знає Володимира Івановича Дросенка. Він працював старшим науковим співробітником Меморіального музею К.Г.Стеценка. Вийшов на пенсію, але не перестав займатися краєзнавчими пошуками. Їх результатом стала поява у останні роки низки нових цікавих робіт. Пропонуємо нашій читацькій аудиторії інтерв’ю з В.І.Дросенком.

-Шановний Володимире Івановичу! Як краєзнавець Фастівщини, Ви не могли не оминути шевченківської тематики, адже всій Україні відомо, як тісно пов’язаний з нашим краєм життєвий шлях Кобзаря і його творчість. 

- Ви не помиляєтеся. Останнім часом, перед знаменним двохсотрічним ювілеєм Пророка і Батька української нації я ґрунтовно опрацював тему про перебування Т.Г.Шевченка на Фастівщині влітку 1846 року. Результатом цього стала підсумкова моя робота «Перепетове поле».

Про ініціатора будівництва фастівського костелу ксьондза Станіслава Шептицького

У минулих номерах газетою були вже висвітлені деякі біографічні дані ініціатора грандіозного будівництва нового костелу Воздвиження Св.Хреста у місті Фастові у 1903-1911 роках його тодішнього настоятеля Станіслава Шептицького, які вдалося отримати з матеріалів про нього з Польщі і Держархіву Житомирської області. Вони цінні тим, що дають нам можливість ознайомитись як з історією самої споруди, так і з окремими історичними подіями у нашому місті у ХІХ-ХХ століттях. Зокрема, «Фастів Інфо» вже писала про те, з якими потугами вдалося завершити ремонт фастівського костелу у 1874 році тодішньому настоятелю кс.Антонію Грушецькому (1869-1878 роки пастирської праці). 

Що цікаво, за його описом 24 серпня 1869 року костел у той час виглядав так: «деревянный на каменном фундаменте с двумя куполами с крестами, в 1851 году был вновь подчинен Луцко-Житомирским епископом Боровским, покрыт железом во внутри и снаружи ошалеван новыми досками и покрашен. Длина костела 39, ширина 19 и высота 12 аршинов. Ступени у больших дверей и меньших при входе до ризницы ветхие, и некоторые доски совершенно погнившие и требуют огромной починки. С левой стороны костела – колокольня кирпичная, покрыта досками о пяти разделах с пятью колоколами разной величины, а шестой найден липшим при костельном имуществе – требует починки. Ограда около костела в 1852 году была подчиняемая местным администратором кс. Аниолом Свирским; теперь эта ограда пришла к разрушению - в некоторых местах исправлена, потребует починки. Во внутри костела находится 3 престола: 1) Большой - в 1851 году построен новый каменный над которым помещена большая Икона Распятия Спасителя, под нею Икона Распятия Иисуса Христа средней величины на серебряном Кресте, вокруг которого на вышине различные пожертвования (УОШПІ) около 130 штук разной величины, по обеих сторонах иконы Распятия Спасителя на Кресте находятся большие две иконы с изображением Спасителя снятого с креста с левой и св. Иоанна - с правой стороны; ниже над ними иконы св. Онуфрия (по обеим сторонам) средней величины и Пресвятой Богородицы, Спасителя укоронованого - вся стена увешана иконами. 2) Малий Престол с правой стороны - Икона на холсте св. Казимира, а ниже св. Иосифа с Спасителем на руке. 3) Малий Престол с левой стороны - Две иконы с изображением Пресвятой Богородицы. Конфесионалов два по обеим сторонам. Лавок двенадцать. При дверях по обеим сторонам по одной лавке. Амвон деревянный по левой стороне. Возле большого Престола с правой стороны малая кладовая, а с левой ризница. У входа дверей хори, на которых помещен орган, расстроен и требует починки. Окошек в зданий костела 12, некоторые требуют починки. Дверей 7, одна из них у входа обита железом».

ПРО ФАСТІВЕЦЬКИХ ШЛЯХТИЧІВ І ТРОХИ БІЛЬШЕ…

Цією статтею я розпочинаю друк у блозі цікавих вибраних статей моєї улюбленої фастівської газети "Фастів Інфо", яку я свого часу створював.



 Неподалік від Фастова в широкій долині серед невеличких озерць розкинулося стародавнє українське село Фастівець. Люди на його землях проживали в глибоку давнину. Закинуті кургани навколо нього могли б нам багато чого розповісти, якби ми обережніше до них відносилися. Про походження назви цього села і досі тривають дискусії: чи то вона зменшена похідна від назви сусіднього Фастова, чи то від якогось фастівця – його мешканця, чи від прізвища Фастівець. Про першого козацького Фастівського полковника Миська Фастівця, що організовував у 1617-1618 роках повсталий народ Фастова, є достовірні історичні відомості.

 Яка з версій правильніша, покаже час і додаткові дослідження. Натомість, хотів розповісти про заселення села у ХVІІІ столітті шляхетськими родами і про їх долю. Наприкінці ХVІІ століття Фастів і землі навколо нього отримав від київського воєводи польський біскуп Йосип Верещинський, що збудував тут свій замок над Унавою і роздудував місцеву фортецю. Згодом його змінювали інші біскупи, через що люди ці землі називали Фастівським біскупством. Поступово воно все розросталося і розросталося (до нього входили землі сьогоднішніх Фастова, Фастівця, В.Снітинки, М.Снітинки, М.Офірни,Веприка, Дорогинки, Кощіївки, Червоного, Бортників та інших сіл).