Про Яхни 1917-1941 років

Остання володарка Яхнів графиня М.Браницька під час зустрічі з селянами у Кожанці

Події лютого - жовтня 1917 року багато у чому змінили звичний дореволюційний плин життя тодішнього с.Яхни Малополовецької волості Васильківського повіту Київської губернії. Якщо за відомостями Київського губернського статкомітету за 1891 рік у с.Яхнах ми можемо побачити 145 дворів з 1753-ма жителями (881 чоловік і 872 жінок), церкву Св.Іоанна Богослова з церковно-приходським училищем, 8 вітряків, маслобойню, 3 кузні, то після 1917 року ці статцифри значно змінилися. Після удержавлення протягом 1917-1918 років всієї системи освіти України, довелося припинити свою діяльність і церковно-приходській школі в Яхнах. ЇЇ останній керівник о.Михаїл Цікаловський мусів віддати шкільне приміщення державній владі і надалі займатися у вкрай важких суспільних умовах виключно церковною діяльністю.

До історії села Яхни

Відвідав нещодавно виставку «Село Яхни - погляд через століття» у нашому краєзнавчому музеї. Маю також чимало матеріалів про Яхни, так як це село мені не чуже, бо у ньому тривалий час проживала родина моїх родичів Закревських. У своїй статті зупинюся на деяких моментах історії села, не торкаючись тих питань нещодавньої історії і сьогодення, які були вже висвітлені на виставці і у статті в газеті «Перемога» (№6 від 09.02.2012р.) сільським краєзнавцем Оленою Радченко, яка пропрацювала більше 10 років директором Будинку культури с.Яхни, палко закохана в свій край і зібрала окремі дані про нього.

Від себе ж додам, що це мальовниче старовинне село вперше документально згадується у польських люстраціях 1616-1622 років. На території села виявлено археологічні залишки двох давніх козацьких городищ, сліди життя людей у інші історичні періоди. Його назва і нині часто зустрічається у аджарській, перській та татарській мові, мовах багатьох північнокавказьких народів. Тому вона походить, швидше за все, від колишніх половецьких кочівницьких племен, що у великій кількості мешкали за давньоруських часів на Фастівщині. Недаремно ж, навколишній степ звуть й досі Половецьким.