Три поділи Польщі 1772, 1793 і 1795 років призвели до того, що вона щезла з мапи світу як самостійна держава. Самі поляки називають їх «розборами польської держави». Наша Фастівщина стала повністю «російською» після другого такого «розбору», після чого у 1794 році спалахнуло велике антиросійське повстання непокірних поляків. Воно було жорстоко придушене царатом. Постання маріонеткового Царства Польського у складі Російської імперії не могло зруйнувати мрії поляків про кордони «дорозборові», через що у 1830-1831 роках вони підняли чергове масове повстання проти імперії Романових. Його також було придушено, а велику масу польських бунтівників замордовано. Багато з них опинилося у в’язницях України, а ще більше вислано на Північ та сибірські околиці імперії.
Серед «неблагонадійних» опинилося багато католицьких ксьондзів і землевласників, що активно підтримували повстанців. Вони зазнали великих гонінь і реквізицій з боку царського уряду. Наприклад, за запеклий бій, що відбувся біля волинського села Михайлівка (нині Боремель) між російськими військами генерала Рідігера та польськими повстанцями генерала Дверницького у 1831 році, у власника тутешнього маєтку Франциска Чацького було конфісковано все майно і передано «до казни». Аналогічні процеси тривали і на Київщині, де підтримка «бунту» була значною. Під арешти тут попало дуже багато маєтків.
Після придушення цього повстання на польських і українських землях розпочався тривалий період натиску на місцеві костели і римо-католицькі парафії, які могли стати «гніздами бунтарства». У 1843 році російський царизм остаточно розправився з католицьким духовенством на Правобережній Україні. Від звичайних жандармських переслідувань царат перейшов до одержавлення всіх церковних маєтків ксьондзів і переведення їх на утримання казни. Це «переведення» супроводжувалося у багатьох випадках скороченням штату утримання, переселення у місця некомпактного проживання польської громади, закриттям римо-католицьких парафій і перехрещуванням. Багато хто з поляків Правобережної України мусіли покинути обжиті місця і податися в еміграцію. Але більшості з них не було куди тікати і вони мусіли терпіти імперський гніт.
Показ дописів із міткою римо-католики Фастівщини. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою римо-католики Фастівщини. Показати всі дописи
вівторок, 15 квітня 2014 р.
Римо-католицькі приходи на Фастівщині у І половині ХІХ століття
Три поділи Польщі 1772, 1793 і 1795 років призвели до того, що вона щезла з мапи світу як самостійна держава. Самі поляки називають їх «розборами польської держави». Наша Фастівщина стала повністю «російською» після другого такого «розбору», після чого у 1794 році спалахнуло велике антиросійське повстання непокірних поляків. Воно було жорстоко придушене царатом. Постання маріонеткового Царства Польського у складі Російської імперії не могло зруйнувати мрії поляків про кордони «дорозборові», через що у 1830-1831 роках вони підняли чергове масове повстання проти імперії Романових. Його також було придушено, а велику масу польських бунтівників замордовано. Багато з них опинилося у в’язницях України, а ще більше вислано на Північ та сибірські околиці імперії.
Серед «неблагонадійних» опинилося багато католицьких ксьондзів і землевласників, що активно підтримували повстанців. Вони зазнали великих гонінь і реквізицій з боку царського уряду. Наприклад, за запеклий бій, що відбувся біля волинського села Михайлівка (нині Боремель) між російськими військами генерала Рідігера та польськими повстанцями генерала Дверницького у 1831 році, у власника тутешнього маєтку Франциска Чацького було конфісковано все майно і передано «до казни». Аналогічні процеси тривали і на Київщині, де підтримка «бунту» була значною. Під арешти тут попало дуже багато маєтків.
Після придушення цього повстання на польських і українських землях розпочався тривалий період натиску на місцеві костели і римо-католицькі парафії, які могли стати «гніздами бунтарства». У 1843 році російський царизм остаточно розправився з католицьким духовенством на Правобережній Україні. Від звичайних жандармських переслідувань царат перейшов до одержавлення всіх церковних маєтків ксьондзів і переведення їх на утримання казни. Це «переведення» супроводжувалося у багатьох випадках скороченням штату утримання, переселення у місця некомпактного проживання польської громади, закриттям римо-католицьких парафій і перехрещуванням. Багато хто з поляків Правобережної України мусіли покинути обжиті місця і податися в еміграцію. Але більшості з них не було куди тікати і вони мусіли терпіти імперський гніт. 
Підписатися на:
Дописи (Atom)