Про Фастів і його околиці до 1923 року

Ця моя стаття, фактично, буде продовженням статті про наш Фастів наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, яка була надрукована у №20 газети за лютий 2012 року. Тільки це доповнення буде більше присвячене висвітленню життя містечка саме на початку ХХ століття, коли у ньому відбулося багато яких кардинальних змін.

 

Весною 1923 року містечко Фастів з волосного стало районним центром, не маючи на той час, навіть, статусу селища міського типу. Для того, щоб зрозуміти всі чинники, що зумовили утворення Фастівського району і те, чому вибір районного центру при тодішньому районуванні колишнього Білоцерківського повіту випав у нашій місцевості саме на Фастів, потрібно уявити розвиток містечка і його околиць у найближчі попередні 10-20 років.


Початок ХХ століття Фастів, як свідчать архівні відомості, зустрів швидкими темпами промислового розвитку і розростанням своїх меж. Цей процес активно тривав до 1914 року – часу початку І Світової війни. Примістечкові слободи протягом цього часу все більше зросталися з самим містечком, з сусідніми селами Заріччя та Снігурівка. У поселенні Фастівського казенного лісництва кількість мешканців також стрімко зростала. В ньому на 1900 рік було 8 дворів, 129 мешканців (61 чоловік і 68 жінок), головним заняттям яких була «служба в лесничестве», а на 1914 рік  – значно більше.

Казенне село Снігурівка було окремим від Фастова селом, яке мало свою православну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, до якої ходили також мешканці Малої Снітинки і Малої Офірни. Церква мала 99,75 десятин (стара мірна одиниця земельної площі, яка дорівнювала 1,09 га) з загальних 886,44 десятин землі села. Селянські наділи складали 758,15 десятин землі. Були в Снігурівці і своя церковно-приходська школа, водяний вальцовий млин, що належав дворянській родині Мерінгів і на якому працювало 4 місцевих працівників. Дворів у селі було 170, жителів – 796 (399 чоловіків і 397 жінок), головним заняттям яких було хліборобство і домашнє господарство. Окрім того, чимало снігурівчан працювало на кам’яноломні в М.Снітинці, на залізниці і заводських майстернях Фастова, у Києві. Великим попитом у той час також користували візники, тому чимало снігурівчан займалися розвозкою з вокзалу пасажирів і грузів по Фастову та його околицях.

Недалеко, по другу сторону річки Унава від Снігурівки, вздовж грунтового шляху на Дідівщину знаходилась Кадлубицька колона (колонія), яку з середини ХІХ століття заселили євреї. У ній на 1900 рік було 29 дворів, 434 мешканця (207 чоловіків і 227 жінок), головним заняттям яких було хліборобство. Звичайно, що частина місцевих євреїв займалася торгівлею і перепродажем товарів, виїжджала задля цього на ярмарки у сусідні населені пункти. Землі в колонні було 380,82 десятин, яка офіційно належала місцевому «обществу колонистовъ».

Між Кадлубицею, Заріччям і Фастовом знаходилася Нагорня слобода (або Гора, як її тоді зазвичай називали фастівчани). Вона належала містечку і була підпорядкована волосному правлінню на чолі з Фастівським волосним старшиною. Останнє у ті часи активно роздавало дозволи на відкриття різних кустарних виробництв, середніх і невеличких заводиків на території містечка і його околиць. Так, наприклад, у 1904 році дозвіл на «устройство кожевенного завода» у Фастові отримав казенний селянин Семен Сугак, на «устройство заведения для перетопки сала в Колонии Кадлубица» – Мирим Найштут, на будівництво «водяной мельницы в деревне Великой Офирне» – Олексій і Іван Овчаренки. В цьому ж році, за архівними відомостями, Нухим Лейченко будує у Фастові «малый керосинный склад», Арій Штец – «завод мыла», місцева єврейська громада – будинок з назвою «Талмуд – Тора».

У 1905 році фастівський міщанин Франц Ізаков отримав дозвіл на будівництво у містечку цирку, а у 1906 році дозвіл на будівництво у Фастові пивоварного заводу отримали Юліус Сібер і Герман Саальман. Цього ж року у містечку Овсієм Житомирським будується завод стеаринових свічок. Наступного року дозвіл на будівництво парового млина у Фастові отримав купець Яків Ліберовіц-Шейнцвіт. Разом з тим, цьогоріч на р.Унава будується ще один триповерховий водяний млин та видано дозвіл на «устройство паровой мельницы для выделки пшена и круп в м.Фастове» Мошку Берковичу Завирюсі.

У 1914 році громада м.Фастова домоглася затвердження «проекту и сметы на постройку Фастовской общественной бани», а Сруль і Барух Цуковичи Ванштоки з Алтиром Абрамовичем Раковським отримали дозвіл на будівництво у Фастові парового лісопильного заводу. Але найбільшим будівельним проектом того часу на Фастівщині було будівництво Гришино-Рівненської залізниці, зініційоване заможними українськими цукрозаводчиками. Її будівництво тривало активно і якби не подальші революції та громадянська війна, то вона б швидко почала перевозити вантажі між Донбасом і Волинню. Але, не судилося, хоча наші діди-прадіди за допомогою коней звели тоді чимало залізничних насипів на землях Фастівщини (неподалік х.Вінницькі Стави, с.Фастівець, с.Снігурівки тощо). В районі земель Фастівця на залізничному насипі були покладені шпали, вкопані телеграфні стовпи, проведена лінія телеграфного зв’язку. Залишки того насипу і кам’янно-бетонних споруд колишньої Гришино-Рівненської залізниці частково збереглися і нині на нашій Фастівщині (наприклад, сучасна об’їздна дорога з Фастова на Київ йде саме по цьому насипу, збудована водопровідна труба з озера 3-ї водокачки на Снігурівці залишилася також ще з вищезгаданих часів, діючий «тупик» київського парку ст.Фастів аж до бувшого переїзду біля будівельно-монтажного поїзду 707 тощо).

Так як воєнні дії від Фастова тривали далеко, то поступово правління волості і відповідні земські повітові органи у Василькові знову почали сприяти будівництву нових об’єктів у ньому. Наприклад, у вересні 1916 року казенний селянин Михайло Логинов Медведовський подав прохання на отримання дозволу «устроить кинематограф в м.Фастове» (за досвідом ст. Мотовилівка). Цікавим фактом є також затвердження у липні 1917 року «проекту пристройки к существующей часовне на ст.Фастов для преобразования её в церковь».

Революційні події лютого1917 року (мітинги, страйки, демонстрації, утворення багатьох національних товариств і партосередків) дещо змінили уклад життя у Фастові. Але створені містечкова і волосна ради та виконавчі комітети зберегли у своєму складі продкомісії для забезпечення потреб фронту, тому їх взаємовідносини з військовими поступово нормалізувалися.
Протягом 1917-1920 років влада у Фастові змінювалася дуже часто через воєнні дії, експропріації, погроми і громадянське протистояння, тому у 1921-1922 роках воно лежало майже в руїнах. Основна маса населення покинула його і від колишнього багатонаселенного промислово-розвинутого містечка початку ХХ століття майже не залишилося сліду. Але партосередок КП(б)У був чималим, що і зумовило вибір Фастова райцентром у 1923 році.

В.Мельник, голова Завокзальського осередку Фастівського МО ВУТ «Просвіта» ім.Т.Шевченка

Фастів Інфо