Євгенія Наумова: серце турбує - розум римує

 Є у Фастові творчі люди, які прагнуть себе реалізувати у різних сферах. Однією з таких особистостей є фастівчанка Євгенія Наумова.

Женя за професією швея-закрійниик та дизайнер одягу і займається індивідуальним пошиттям та виготовленням карнавального вбрання для дітей, щоб створювати їм свято. У своїй професійній дизайнерській діяльності Женя полюбляє створювати нові образи.

 Ще Жені дуже подобається малювати, тому вона займається розписом тканин.

 Але віднедавна з'явилося нове покликання та ще одна справа, яка її надихає - це є поезія та акторська майстерність. Все що пов'язане з цим - то є від душі та для душі, пошук себе, ще одна стежка, якою вона йде до себе.

 У своїх віршах Женя висловлює свою думку, свій погляд на світ, який нас оточує. Простіше сказати живе за принципом - "серце турбує, розум - римує".

 Вашій увазі пропонуються кілька віршів Жені, але не судіть її надто строго, адже вона займається віршуванням тільки рік і є поетесою ще тільки в процесі...

Сила Власти

Кожа, кости, меч и краски,

Красным залито напрасно.

Жизнь твоя отобрана безвластно.

Спустя время ты узнаешь.

Все поймешь,все осознаешь.

С чем уйдешь, что потеряешь.

Каковы те испытанья, взяты

Вдруг из-под сознанья.

Все пылает все горит.

И любовью ты забыт.

Жалки все твои движенья

Перед силой нападенья.

Долог путь - не знаешь сути.

Знай же кто за этим стал.

Это враг твой-ты его узнал.

Он тебя вводил в оману.

Он отнял у многих жизнь обманом.

Но ты-выжил! Уцелел.

Взяв всю силу, мощь и латы.

В путь пустился, ты - фрегата.

Дали в руки тебе меч.

Чтоб пошел моря стеречь.

Чтоб не вышли с берегов.

Чтоб ненастный день ушел.

Дощі нашої душі

Ще одна ніч

Як лились небесні сльози.

На цій землі гриміли грози.

Та й на душі легка тривога -

Чи вірно ти чинив до цього.

Ніяк ця злива невчухає

Можливо кожного лякає,

Але когось і надихає.

А би лише на праве діло,

Щоб тільки б зброя не гриміла.

Випробувань достатньо в цьому світі.

Лиш тільки б от червоним не залити.

Бо то вже дощ не від природи -

Всі ті дощі створили війни.

Так страшно іноді.

І ти не знаєш,

Чи то на довго тая злива.

І як ніколи ти вразлива.

І тільки наш Всевишній знає,

Скільки люду в цю ніч лягає

Від блискавок озлюченої зброї.

Кому написано на долі

Злягти на тім кривавім полі.

Все стихло, ніби.

Все спокійно.

Лиш десь далеко щось гриміло.

Хай буде свята та земля,

Коли ЇЇ небо дощем омива.

Най змиє всі наші тривоги.

Всі біди, що зостались від війни.

Хай буде спокій чистої душі

Коли зупиняться криваві ті дощі.

Ми молимось щодня, щоночі

І скільки нам іще терпіння

Посилить Боже позвоління.

Ми ще живі,

І це вже диво!

Чи винесе все те країна?

Коли почнуться тії зміни?

Коли припинеться руйнівна сила?

Чи не впадемо від безсилля?

Чи дужими ми станемо? Коли?

Ми так намолимо чоли,

Що небо датиме проміння.

Надію, спокій, Мир й благословіння.

Ми молимось щодня, щоночі.

Вже так змокріли наші очі.

Ми молимо, щоб збереглось наше коріння.

Ми молимо, щоб не ділилась Україна.

Ми молимо за спокій дітлахів..

Ми молимось за всіх чоловіків.

Ми віримо в своїх захисників.

Ми сильні лиш коли разом.

Здолаємо ми біди всі гуртом.

Ми силу ту вже відчуваємо.

Ще трішечки, і все владнаємо.

Життя яскраве

Життя таке, яким його малюєм

Який відтінок обираємо

Які картини ми собі даруємо

Чи то ми вікна знов фарбуємо

Чи то зеленим поле заллємо

Чи небо синім розфарбуєм

А чи промінчик сонця проведемо

Чи тую хатку, що будуєм

Білесеньким підведемо

Чи грядку - де троянду ростимо

Червоним ми підправимо

А чи, можливо, райдугу високу

Для неї лиш яскравую палітру оберемо

А скелі ті високії, степи, лани широкії...

Так гарно-гарно!

І в цьому світі живемо!

А іноді буває так похмуро...

Що тягне нас до сірого того

Але насправді навіть сіре

Може вказати нам, що

Не тією стежкою йдемо

Ото ж берімо пензлі сміло!

І проведемо райдугу барвистую

Щоб кожен був у світі цім щасливий

І долю проживав яскравую свою.

Молодята

Прийшла та мить, коли одягнені обручки,

Коли сильніше будете триматися за ручки.

Коли два погляди зустрілись,

І перед світом обручились.

Коли ваш човен повен почуттів любові.

Так швидше хочеться у море.

Тепер несете ви відповідальність.

За те, що вами створено було - і це реальність.

Усі думки, слова, і дії

Відтворять вам майбутні всі події.

Щоб склалось все як хочете ви, любі.

Потрібно один одного голубить,

Потрібно віддавати більш любові,

Потрібно розумітися у горі.

Все треба пережити що написано на долі.

Потрібно зберегти ту справжню силу,

Що вас поєднує у цю хвилину.

Бажаю вам тепла і миру,

І злагоди у вашому житті.

Сердець гарячих і спокою душі.

Багато треба усвідомити,

щоб увійти в велике море.

Але воно тим і цікаве,

Що кожна хвиля вас штовхає.

До тих казкових радісних подій.

До спільного яскравого життя.

І хай вам Бог допомога.

З молитвою збудується ваша крепкая сім’я.

Дівчинка-перлинка

Є в мене дитина.

Моя улюблена перлина.

Жадана, кохана і рідне дівча.

Найкращої у світі для мене нема.

Яскравий сенс мого життя.

Вона в мене єдина - і завжди різна така.

Я люблю веселу і ніжну.

І навіть іноді капризну.

І задуману трошки.

Якщо дощик оченята замочить.

Розумницю милу.

Таку, як картина.

Мальована мною.

Щоб склалась веселіше доля моя.

Я вдячна йому - Всевишньому.

Що дав таку змогу,

Щоб вимовляти кожен день її ім’я.

Та бути їй матінкою,

Яка дарувала для неї життя.

Душа

Чому так тяжко?

Я не знаю...

Мабуть до тебе щось я відчуваю.

Так тяжко на душі,

І сльози на щоці.

Так важко переношу я розлуки.

Не знаю, що мені із цим робити,

Чи варто про це тобі все говорити...

Так хочеться до тебе пригорнутись.

І хоч на мить в собі забутись.

Відчути теплий подих твій,

Солодкі поцілунки

Життя миттєві малесенькі дарунки.

Думки про тебе серце зігрівають.

Лиш ці обставини, в середині безжалісно все розривають.

Потрібні сили.

Все це розумію.

Але від однієї думки шаленію.

Потрібно взяти себе в руки,

Щоб пережити й цю розлуку.

Завжди очікування на долі випадало.

Так, що підходила до краю.

Завжди хотілось крапку малювати.

Але все сильніше хочеться щасливою себе, хоч трошки, відчувати.

Так хочеться тепла, турботи.

Щоб хтось чекав тебе з роботи.

Проводити всі вихідні разом.

Та зігрівати один одного теплом.

І святкувати кожен день життя.

Щоб памяті душа була сповна.

Прожити вік свій не дарма.

І щасття сильне відчувати,

Коли вертаєшся до хати.

І відчувати, що обраний тобою,

Змінить усю твою долю.

Щоб кращим був життевий шлях.

Бо щасття створено було

У наших з ним руках.

Багато думаю -

Чого ж чекати?

Все буде так, як долею написано.

Що ще й казати...

Зоряне небо

В мене серце болить про тебе.

Як погляну у зоряне небо.

Як згадаю вечори

Де були я i ти.

Твоi дотики нiжнi i cильнi.

Полонили мене у обiйми.

Всi поцiлунки солодко-медовi.

Здається, що так солодко не було нiколи.

П'янкий аромат твого тiла.

Яке я шалено хотiла.

Щось сталось зi мною цього лiта.

Я знову згадала,що можу любити.

Якби ж повернути тi митi.

Щоб серце перестало в мене болiти.

Щоб обiйняв мене мiцно.

I я б у полонi твоєму довiчно.

Але доля складає нам пазли.

"Таке життя"- казав менi ти.

I що тепер менi iз цим робити?

З тобою доторкнулась до небес.

I свiт зорями вкрився увесь.

Так легко з тобою було лiтати.

Чого ще хотiти?

Чого ще бажати?

Хiба що, щоб було усе нескiнченно.

I кожен вечiр - яскравеє небо.

"Але це життя - нагадуєш ти -

I далi своiми шляхами потрiбно нам йти"...

Мир нашему дому

Жечь дома так беспощадно.

Махнуть рукой, сказать -"Ай ладно,

Отстроим, что нам, пару лет."

Это ж бред, какой же бред.

Жизни не вернуть обратно.

Невиноватых бьют - досадно.

И не выжить им в огне.

Не могу смотреть спокойно.

Кто ответит нам как должно?

Кто вернет жилье и кров?

Кто спасет жену, любовь?

Деток почему здесь всех неволят?

О Боже - правый!

Кто позволил в наш Мир войне войти?

Сумеют ли стороною беды обойти?

Мрiї в нашiй країнi

Там, де мова колискова,

де душа радiє знову.

Де панує мир i спокiй.

Хай це небо - море синє

Допоможе, й додасть сили.

Та й заллє усе блакиттю надi мною i тобою.

Щоб можливiсть в нас з'явилась

Збудувати нову мрiю.

Я буду молити

Чуєш, Боже, я молюся

За Юрка та за Катрусю.

Чуєш, Боже, я вже знаю

Де я їх від біди сховаю.

Там,де буде їм спокійно.

Де не зачеплять їх клятії війни.

Де не буде хвилювань

Заховаю їх в казковий край.

Де нема жалю та болю.

Де дитячий сміх рікою.

А ти знаєш, Божий тато,

Як я хочу своїх діточок врятувати?

А ще буду тебе я молити,

Щоб ти зміг весь цей жах припинити.

Євгенія Наумова