Про Яхни 1917-1941 років

Остання володарка Яхнів графиня М.Браницька під час зустрічі з селянами у Кожанці

Події лютого - жовтня 1917 року багато у чому змінили звичний дореволюційний плин життя тодішнього с.Яхни Малополовецької волості Васильківського повіту Київської губернії. Якщо за відомостями Київського губернського статкомітету за 1891 рік у с.Яхнах ми можемо побачити 145 дворів з 1753-ма жителями (881 чоловік і 872 жінок), церкву Св.Іоанна Богослова з церковно-приходським училищем, 8 вітряків, маслобойню, 3 кузні, то після 1917 року ці статцифри значно змінилися. Після удержавлення протягом 1917-1918 років всієї системи освіти України, довелося припинити свою діяльність і церковно-приходській школі в Яхнах. ЇЇ останній керівник о.Михаїл Цікаловський мусів віддати шкільне приміщення державній владі і надалі займатися у вкрай важких суспільних умовах виключно церковною діяльністю.


 Згодом приміщення згаданої школи Малополовецькою волполітосвітою і Яхнянською сільрадою використовувалося під хату-читальню новопосталої Яхнянської «Просвіти», а пізніше - під курси лікбезу і класи 3-річної трудової школи. Залишки землеволодінь графині Марії Браницької по всій Малополовецькій волості, які перевищували встановлену новими законами і декретами норму, також були ще у 1917 році націоналізовані і перерозподілені, але за часів гетьмана П.Скоропадського у 1918 році багато земель і майна їй було повернуто. Хоча ненадовго, бо влада у ті часи в Україні дуже часто змінювалася. Серце старої графині, мабуть, не витримало анархії тих років, тому 12 жовтня 1918 року вона померла. Але її дочкам вдалося виїхати за кордон. До 1922 року стабільної влади у Яхнах не було. Сердюки і дружинники П.Скоропадського, більшовики, петлюрівські козаки, денікінці, німці і поляки, різноманітні повсталі отамани - кого тільки не було у Яхнах. Формально створені більшовиками Яхнянський сільревком і Малополовецький волревком дуже часто мусіли покидати свої села після нападів на них. Навіть, центр повіту новій пролетарській владі довелося перенести у 1919 році з Василькова до більш спокійнішої Білої Церкви. З неї неодноразово в район Яхнів і Краснолісів надсилалися регулярні війська, коли там з'являлися повстанські загони отаманів Гайового, Харченка, Кравченка, Омельченків та інших. Спроби створення перших комітетів бідноти, низових осередків КП(б)У і комун у Яхнах постійно провалювалися. Гроші з багатьма нулями у ті часи, взагалі, не мали ціни і інфляція била чи не щодня нові рекорди. Люди були обкладені надзвичайно важкими продподатками, але й за таких умов натуробмін товарами і індивідуальні господарства допомагали їм виживати.

 Вибори першої сільради у Яхнах влітку 1921 року також відбулися за досить неспокійного становища. Першим її головою і створеного нею сільвиконкому яхнянці обрали Пилипа Омеляновича Чернишенка. І хоча виборче приміщення було обліплене червоними плакатами з гаслами «За ради без дармоїдів-куркулів» і «Всі місця у радах - комуністам», але далеко не всі обранці сільради влаштовували волосну і сільську владу. На відміну від багатьох інших сіл повіту, у Яхнах тільки у 1922 році вдалося створити комнезам (комітет незаможних селян), який очолив Опанас Іванович Кривенко. Комнезамівські активісти брати Кривенки, Трохим Клешня, Тит Чернишенко, Григорій Іщенко та Григорій Сандукей особливим авторитетом на селі не користувалися, бо разом з першими комсомольцями забезпечували відбирання у селян встановлених краму, норм продподатків, здійснення інших реквізицій, проведення пролетарських свят з походами до Малополовецького і цукрозаводу у Кожанці, організовували наприкінці весни 1922 року труси і вилучення церковних цінностей з місцевої церкви Св. Іоанна Богослова «для допомоги голодуючим Поволжя». Їх спроби разом з сільською владою створити на селі ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі) лише наприкінці 1923 року завершилися відносним успіхом, але невдовзі він розпався. Умови НЕПу (нової економічної політики) ще забезпечували відносно добровільний вступ і вихід селян з колективних господарств, можливість залишатися одноосібниками і не вступати до колгоспу. У 1923 році у житті села відбулося ще декілька важливих подій. Нова пролетарська влада здійснювала у ті роки чимало адмінперетрубацій і при поділі на перші округи та райони у 1923 році Яхни стали селом Велико-Половецького району, а точніше однією з його 9-ти сільрад і 289 сільрад всієї Білоцерківської округи (згодом згаданий район неодноразово реорганізовували і розформовували, внаслідок чого Яхни ще декілька раз змінювали свою адміністративну приналежність і тільки 04.01.1965 року згідно Указу Президії ВР УРСР «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» Яхнівську сільраду Сквирського району було долучено до складу відновленого Фастівського району). У 1923 році припинила своє існування і Яхнянська хата-читальня «Просвіти», яку повинен був замінити створений сільбуд. У місцевій 3-х річній початковій школі Білоцерківська Окрнаросвіткомісія Головполітосвіти УСРР залишила лише одного вчителя Омельченка, який організовував у той час навчання дітей «по-новому». Поступово часи НЕПу у селі закінчувалися. Наступали час примусової колективізації. У 1929 році сільській владі, нарешті, вдалося створити у Яхнах перший колгосп з 17 сімей, 7 коней, 4 корів, 1 однокінного воза, 2 парокінних возів та 2 плугів парокінних. До січня 1930 року до нього долучилося ще 10 сімей.

А далі за вказівками влади вищого рівня протягом січня-березня 1930 року настав час сумнозвісної розгнузданої примусової штурмівщини і суцільної колективізації. Для устрашення противників вступу до колгоспу місцевою і районною владою у селі було здійснено показове розкуркулення селянки-одноосібниці Іваницької Катерини Купріянівни (українки, уродженки і мешканки с. Яхни, яка буде реабілітована тільки у 1991 році).Така ж доля і показове розкуркулення чекало Страшенка Гната Степановича (українця, уродженця і жителя с.Яхни, 1897 р. н., селянина-одноосібника, реабілітованого у 1989 році), якого Трійка Колегії ДПУ УСРР 25 березня 1930 року засудила до 10 років позбавлення волі і видворення в товарних вагонах за межі України. Така недвозначна «демонстрація сили» давала відповідні наслідки і невдовзі до місцевого колгоспу вступила велика маса яхнянців. Окрім того, у селі заснувалися ще 2 колективні сільськогосподарські артілі і відсоток суцільної колективізації у Яхнах (а саме по ньому тоді вища влада оцінювала стан роботи органів влади на місцях) був досить великим. Ці 3 колективних господарства об'єднали в єдиний колгосп «Жовтень». З цієї нагоди щасливий голова сільської ради Омельченко Іван Антонович 1 травня того ж року на вигоні біля старої школи організував урочистий мітинг, «рапортування товаришу Сталіну» про значні успіхи у колективізації і першу велелюдну маївку в селі. Тих, хто й надалі продовжував займатися одноосібним господарством, радянська влада у спокої не залишала. Широкомасштабна антикуркульська пропаганда, заклики до боротьби з підкуркульниками, глитаями і колишніми непманами робили свою справу.

Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 1 березня 1931 року був засуджений і виселений на 3 роки за межі України уродженець с.Яхни Кривенко Василь Максимович (українець, 1872 р.н., селянин-одноосібник, реабілітований у 1990 році), який на той час проживав у сусідньому с. Красноліси. Вищезгаданим незаконним позасудовим органом 28 березня 1931 року був засуджений до 3 років позбавлення волі та видворення за межі України і Ткаченко Семен Мусійович (українець, уродженець і житель с.Яхни, 1884 р.н., селянин-одноосібник, реабілітований у 1989 році). Остаточно яхнянських одноосібників добили голодоморні 1932¬1933 роки, після яких їх у селі практично не залишилося. Протягом цих років у селі від знесилення загинуло близько 200 селян, прізвища 93-х з яких нині відомі. У 1932 році село було занесено на так звану «чорну дошку», що супроводжувалося одночасним обмеженням завозу продуктів до села і свідомим приреченням на вимирання.

У селі лютували районні «уповноважені», що не мали права виїжджати з нього без виконання доведених планів і норм хлібоздач, різноманітні «буксирні бригади». Не обійшли стороною Яхни сталінські репресії і у майбутньому, особливо - у 1937-1938 роках.

Ще дуже далеко не всі справи репресованих яхнянців знайдені і досліджені, а серед віднайдених можна назвати такі прізвища:

ДОВБЕНКО Єпіфан Іванович, 1887 р.н., уродженець с. Яхни нинішнього Фастівського району, українець. На час арешту проживав у м. Києві, був служителем культу у часи найбільших гонінь на церкви. Позасудовою Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 15 квітня 1934 року засуджений на 3 роки і виселений за межі України. Реабілітований у 1989 році. ОМЕЛЬЧЕНКО Андрій Пилипович, 1897 р.н., уродженець с. Яхни, українець. На час арешту проживав у м. Києві, працював там бухгалтером однієї з райжитлоспілок. За підозру у контрреволюційному шкідництві Трійкою УНКВС Київської області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Реабілітований у 1989 році.
ОМЕЛЬЧЕНКО Серапіон Антонович, 1899 р.н., уродженець с. Яхни, українець, малописьменний. На час арешту за доносом про розповсюдження панічних настроїв, зневіру у можливостях перемоги над Німеччиною проживав у м. Києві, працював робітником тресту гідрошляхбуду. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1942 року засуджений до 5 р. позбавлення волі. Реабілітований у 1989 р.
ХАРЧЕНКО Іван Захарович, 1895 р.н., уродженець с. Яхни, українець. Проживав на час арешту у с. Малополовецьке, де працював механіком сільськогосподарської артілі ім. Острікова. За підозру у контрреволюційному шкідництві Трійкою УНКВС Київської області 4 вересня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Реабілітований у 1989 році. Ще однією важливою довоєнною подією у житті Яхнів стало утворення в селі на честь ХУІІ партз'їзду ВКП(б) ще одного колгоспу у селі з відповідною назвою. А далі його відносно мирне життя перервала війна 1941-1945 років.

Мондзелевський Е.А., історик-краєзнавець, голова Фастівської «Просвіти» 

Фастів Інфо