субота, 6 квітня 2013 р.

Про утворення Фастівського району під час проведення адміністративно-територіальної реформи 1922-23 років


У минулому номері газети мною наводилася зведена таблиця зі списком сільрад і районів створеної у 1923 році Білоцерківської округи, до якої того року увійшли всі села нинішнього Фастівського району. Тоді вони опинилися у складі аж 6-ти новоутворених районів округи (Фастівського, Триліського, Ксаверівського, Корнинського, Гребінського і Великополовецького). Нині ж нижче будуть висвітлені ті основні управлінські рішення, внаслідок яких відбулася адміністративно-територіальна реформа на Фастівщині у 1923 році. Зрозуміло, що газетної площі не вистачить, аби навести повністю тексти всіх тих рішень і постанов, які мали відношення до вищезгаданої реформи, хоча частково ми їх розглянемо.



Але, перед тим слід коротко зупинитися на розгляді деяких таких понять:

- Поняття «району». Джерела свідчать, що слово «район» походить від французького «rауоn», яке, в свою чергу, пов’язане з латинським «радіус» (або коло, окіл, округ, околиця). Спочатку поняття «район» використовувалося лише у природно-географічному районуванні, але наприкінці ХІХ століття француз Відаль де ля Бланш висунув свою «Теорію полюсів зростання районів», навколо яких повинні формуватися економічні і адміністративно-територіальні одиниці. Він запропонував поділяти територію Франції на райони, які б складалися з департаментів. Департаменти, в свою чергу, мали базуватися навколо центрального міста – вузла економічних зв’язків на цій території, що згодом у Франції успішно й було втілено в життя.
- Перші райони в Україні. Поняття районів в Україні з’явилося задовго до березня 1923 року. Вони були вже при захопленні влади більшовиками апробовані у 1918-1921 роках у Києві і окремих губерніях партосередками КП(б)У, в організаційно-територіальній побудові яких широко використовувалася така одиниця як «партрайон». Більшовики на місцях неодноразово пробували адміністративне і партійне будівництво поєднати, через що ще до 1923 року у Києві і в деяких інших територіях з’являлися районні ревкоми. Ці революційні органи адміністративно-управлінської влади зі змінами військово-політичного становища то зникали, то знову виникали. І тільки влітку 1921 року після закінчення виборчої кампанії до сільрад вони реорганізувалися у виконкоми.


На фото - фрагменти декількох статей у газетах “Пролетарська правда” і “Вісти ВУЦВК” за 1922-1923 роки, в яких детально висвітлювалися ухвалені відповідними органами влади УСРР рішення щодо тогочасного адміністративно-територіального поділу України
- Повітово-волосна ланка адмінтериторіального устрою УСРР на початку 1920-х років і спроби її реформування. При остаточному встановленні радянської влади в Україні влітку 1920 року в республіці продовжував діяти адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти й волості – старі землеуправлінські одиниці колишньої Російської імперії. Села і хутора нинішньої Фастівщини знаходилися тоді у складі Фастівської (17 населених пунктів), Веприківської (19 нас.п.), Мотовилівської (5 нас.п.), Малополовецької (2 нас.п.), Ковалівської (3 нас.п.), Кожанської (7 нас.п.), Великополовецької (1 нас.п.) волостей Білоцерківського повіту і Лучинської (5 нас.п.) та Ходорківської (1 нас.п.) волостей Сквирського повіту Київської губернії. Нова пролетарська українська влада відразу хотіла позбутися старорежимних царських адміністративно-територіальних одиниць на свої нові під гаслами «Вся влада – радам!» і «Ми новий світ збудуємо!». Але зробити це було не так просто через слабкість партосередків на місцях (наприклад, якщо у повітовому місті Біла Церква вони були сильними, то на початок 1922 року по Васильківському партрайону існувало лише 2 партячейки КП(б)У у Барахтах і Мотовилівці, але й ті на початку червня 1922 року були розпущені і віддані під суд через неблагонадійність). Тому у питаннях адмінперекроювання територій більшовикам необхідно було спиратися на існуючі волосні і сільські органи влади, де членів партії на той час було обмаль. Натомість, на 20.12.1921 року в Білоцерківському повіті у 24 волвиконкомах, 170 сільрадах і 15 волкомнезамах була сконцентрована велика армія необхідних адмінчиновників, на плечі яких і лягло питання проведення адміністративно-територіальної реформи 1922-1923 років.

Сама ж ідея «перекроювання донині існуючих адміністративно-територіальних одиниць» в «незалежній Радянській Україні» була перейнята від північних братів-пролетарів Радянської Росії, в якій на початку 1921 р. ІІ сесія Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) 8-го скликання ухвалила рішення про невідкладність «встановлення нового адміністративно-господарського районування». Їх колеги з ВУЦВК також приступили у 1921-1922 роках до попереднього районування, яке було підготовкою до основної Всеукраїнської адміністративно-територіальної реформи, яка розпочалася наприкінці 1922 року і тривала аж до 1937 року, хоча на Київщині цей процес можна обмежити лютим місяцем 1932 року, коли відбулося утворення Київської області.
До початку цих реформ у жовтні 1922 року в УСРР відбувалася попередня підготовка до майбутнього районування. На цьому етапі здійснювалась зміна губернських і повітових меж за рахунок ліквідованих повітів без порушення меж волостей. В основі цих змін були як економічні, так і політичні аспекти (десь вирішувалися питання скорочення штатів таким чином, десь перенесення адміністративного центру і економічно-транспортної прив’язки до нього окремих населених пунктів, десь територія прив’язувалася до чисельності і впливовості парторганізацій тощо). Відбувалися ці процеси і на Київщині, тим більше, що тодішнє законодавство дозволяло вирішувати питання «адміністративно-територіального перекроювання» виконкомам тих адмінодиниць, на території яких вони знаходились. І хоча Постановою ВУЦВК від 01.02.1922 року «Про адміністративно-територіальний поділ України», де були підведені підсумки попереднього районування і з огляду на допущені попередні хиби губвиконкомам і повітвиконкомам до закінчення районування України заборонялося «відтепер самостійно робити будь-які зміни адміністративно-територіального поділу, а тільки через Наркомат Внутрішніх Справ», але винятків і надалі буде вистачати у цьому процесі. Що ж до НКВС, то його роль в адміністративно-територіальній реформі 1922-1923 року була чи не найголовнішою. Вже вищезгаданою Постановою ВУЦВК від 01.02.1922 року на цей наркомат покладався контроль і обов’язок розробити детальний план районування УСРР, виходячи з наукових даних, господарських особливостей і економічного тяжіння територій. В основу плану була покладена ідея «дрібного районування». Суть її полягала в тому, що «від сільської одиниці до українського уряду повинно бути три, а не чотири адміністративно-господарських інстанції».

Цікавою у цьому процесі була й вимушена Постанова ВУЦВК «Про припинення передачі адміністративних одиниць з 10 серпня 1922 року», якою з 10.08.1922 по 01.01.1923 року з метою «успішного проведення продподаткової кампанії» місцевим органам влади і Адмінкомісії Держпляну УСРР наказувалося припинити розгляд нових питань передачі відповідних одиниць з одної губернії до іншої або з одного повіту до іншого, але роботу з виконання рішень по старим пропозиціям адмінреформи дозволялося продовжити.
- Органи влади і адміністративно-управлінської вертикалі УСРР у 1923 році. Найвищим органом влади УСРР станом на 1923 рік за Конституцією 1919 року був Всеукраїнський з’їзд Рад. У період між цими з’їздами Рад вищим органом влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК, голова Г.Петровський), рішення якого ухвалювались на сесійних засіданнях. Але, що цікаво, в період між цими сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади УСРР, фактично, була Президія ВУЦВК, існування якої не було передбачено Конституцією УСРР і регламентувалося лише виданими директивними актами.
Діяв в УСРР у цей час і такий виконавчий орган влади, як Раднарком (РНК, голова Х.Раковський). Київський губвиконком тоді очолював Ян Гамарник, а Білоцерківський повітвиконком А.Озерянський.
Не слід також забувати у ці часи про вплив в УСРР на прийняття рішень таких інституцій як ЦК КП(б)У, НКВС, органів влади утвореного 30.12.1922 року Союзу РСР.


- Початок і хід адміністративно-територіальної реформи 1922-1923 років в УСРР. Хоча повітово-волосна ланка адміністративно-територіального устрою УСРР у 1921-1922 роках й була поступово підготовлена до реформування, але офіційним початком адміністративно-територіальної реформи 1922-1923 років можна вважати ухвалення Постанови ВУЦВК від 25.10.1922 року «Про адміністративно-територіальний поділ УСРР та спрощення Радянського апарату», яку було ухвалено на основі відповідних рішень 3-ї сесії ВУЦВК. Саме її настановчі положення роботу з проведення масштабного районування в УСРР перевели в реальну практичну площину. Згідно них рішенням ВУЦВК при органах влади всіх рівнів створювалися спеціальні Центральна, губернські та повітові адмінтериторіальні комісії, які повинні були спільно розробити проект нового адміністративно-територіального устрою України та подати його «на затвердження ВУЦВК не пізніше 1-го січня 1923-го року». Цей поділ слід було здійснювати так, щоб сільрада мала близько 1000 чоловік населення, волосна (районна) – 25000-40000, повітова (окружна) – від 400000 до 600000.
Ще не висохли чорнила на цій постанові і не всюди були створені відповідні комісії, як Президія Київського губвиконкому почала швидко втілювати її в життя. 13.11.1922 року нею було ухвалено Постанову про новий адміністративний поділ Київської губернії. За ним було вдвіччі скорочено кількість її тогочасних повітів (7 замість 14) і відбулося широкомасштабне перекроювання волостей між ними. Внаслідок цього одна з волостей Білоцерківського повіту (Васильківська) відійшла до Київського повіту, а перший до своїх 23-х волостей долучив ще 10 і 7 відповідно від розформованих Сквирського і Таращанського повітів. Відтоді Білоцерківський повіт до березня 1923 року мав у своєму складі 40 волостей (у т.ч.: Фастівську, Веприківську, Малополовецьку, Мотовилівську і ...Триліську, керівники якої відвоювали у Кожанки статус волосного центру). Тільки Черкаський повіт на Київщині мав більшу кількість волостей (51) за Білоцерківський.

Цікавими були рішення Київгубвиконкому про відхилення клопотання Білоцерківського повітового з’їзду рад про перейменування Білої Церкви в м.Червонорось і ухвалення рішення про переніс центру Радомишльського повіту до м.Малин.
В цей час в додаток до вищезгаданої Постанови від 25.10.1922 року вийшло затверджене ВУЦВК 29.11.1922 року «Положення про адміністративно-територіальні комісії», яким чітко визначалися повноваження Центральної (ЦАТК), губерніальних (ГАТК) і повітових адміістративно-територіальних комісій. Вони повинні були мати в складі по 5 членів. Нижчим по рангу адмінтеркомісіям дозволялося приймати рішення у своїх межах і подавати свої напрацювання на виконкоми для затвердження. Але, у тижневий термін всі спірні і неприйнятні рішення могли оскаржуватися адмінтеркомісіями вищого рівня. Також був передбачений щомісячний звіт місцевих АТК у ЦАТК по всім своїм прийнятим рішенням.
Цікавим у цьому Положенні був п.4, де зазначалося: «Жодні зміни адміністративно-територіального поділу без санкції Президії ВУЦВК – не припускаються». А п.7 Положення додатково зазначав, що «Всі стосунки ЦАТК з місцевими АТК, виконкомами та Центральними відомствами – проходять через НКВС». Тому і до п.4 у Положенні була відповідна зноска щодо можливостей виправлення на місцях суміжних сільських і волосних адмінмеж через НКВС з повідомленням ЦАТК.

Протягом грудня 1922 – лютого 1923 року відбулося дуже багато засідань адмінтеркомісій всіх рівнів з питань ухвалення рішень з майбутнього районування. Розглядав його 10.12.1922 року і VІІ Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові 7 питанням порядку денного під назвою «Радянське будівництво (Адміністративно-територіальний поділ України)», який підтримав необхідність проведення районування в Україні в найближчі терміни. А 05.02.1923 року відбулася Всеукраїнська нарада з питань районування. На основі її рішень ЦАТК 07.02.1923 року зібрала представників всіх ГАТК зі своїми пропозиціями щодо адмінподілу і затвердила на своєму засіданні для передачі на затвердження Президії ВУЦВК новий губерніальний, поволосний і сільські поділи територій УСРР (є у цих пропозиціях і назва новостворюваного Фастівського району і новостворюваної Білоцерківської округи). Постанова Президії ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини» від 07.03.1923 року надала цим рішенням більш офіційного характеру. Згадана постанова проголошувала утворення окремого адміністративного Фастівського району з центром у волосному містечку Фастові з колишніх Фастівської (Фастівська селищна, села Фастівецької, Снігурівської, Малоснітинської, Офірнянської, Бертницької, Червонянської сільрад тощо) і Веприківської (Веприцька, Скригалівська, Ставківська, Волицька, Дмитрівська, Дорогинська, Кощіївська, Пришивальницька, Чорногородська і Яблунівська сільради) волостей без багатьох сучасних сіл Фастівщини у своєму складі. Вона ж доручала всім повітвиконкомам до 01.04.1923 року уточнити і завершити цю роботу, аби ВУЦВК на своїй сесії 07.04.1923 року остаточно затвердив всі ухвалені рішення. Білоцерківський повітвиконком зібрався на таке засідання 24.03.1923 року з розглядом виключно одного питання (районування волостей) і згідно Постанови його Президії цього дня ухвалив рішення про утворення на території повіту 20 районів, у т.ч. Фастівського і Триліського.
Не все у цих процесах відбувалося гладенько, тому сесія ВУЦВК зібралася на своє засідання тільки 11.04.1923 року і 12.04.1923 року 5 питанням порядку денного розглянула питання «Затвердження нового адміністративно-територіального устрою України» за доповіддю замнаркома НКВС т.Черлюнчакевича.
Вважливе значення для успіху і завершення адміністративно-територіального поділу України мали також:
- Спільна Постанова РНК і ВУЦВК «Про порядок ліквідації й передачі справ радянських установ у скасованих повітових і волосних адміністративно-територіальних одиницях» з Інструкцією з 18 пунктів від 16.03.1923 року;
- Постанова ВУЦВК «Про порядок організації виконавчого комітету в новоутворених округах, районах і органах сільських селищних рад» з 12 пунктів від 21.03.1923 року;
- Постанова ВУЦВК від 9 травня 1923 року «Про структуру та штати райвиконкомів» (тимчасові на 2 місяці);
- Постанова РНК УСРР «Про видання офіційних карт по адміністративно-територіальному поділу УСРР» від 03.08.1923 року за підписами голови РНК Чубаря і наркома НКВС Черлюнчакевича;
- Постанова ВУЦВК від «Про підсумки і чергові завдання районування України» від 4 листопада 1923 pоку.
Результатом запровадження вищезгаданих рішень в життя стала заміна колишньої адмінсхеми: губернія – повіт – волость на нову: губернія – округ – район – сільради, поділ республіки на 53 округи замість 102 повітів та 706 районів замість 1989 волостей, зменшену на понад 6000 кількість сільрад країни. Всі ці кроки супроводжувались численними партійними і позапартійними конференціями в підтримку «Політики Радвлади з перерайонування Губерній і волостей в інтересах робітників і селян».
Cлід також зазначити, що у 1924 році до Борової, яка отримала статус села, було переведено райцентр Ксаверівського району. Але Борівському райвиконкому судилося прожити недовге життя, бо адміністративно-територіальне реформування у Білоцерківській окрузі продов-жувалося і у 1925 році село Борова було приєднано безпосередньо до Фастівської селищної ради Фастівського району.
Недовге життя мав і Триліський район. Більшість сіл цього розформованого у 1925 році району увійшли до складу Кожанського району (який проіснував до 1929 року). Протягом 1922-1929 років відбулось ще чимало змін на Фастівщині, але про них газета розповість вже в інших номерах.
Мондзелевський Е.А., історик-краєзнавець, голова Фастівської «Просвіти»

Фастів Інфо

Немає коментарів:

Дописати коментар